Екс-перша ракетка світу і чемпіон 24 турнірів Grand Slam Новак Джокович поділився своєю думкою про те, що на Australian Open гравців знімають в різних зонах за кортами
Питання про те, що у гравців на Australian Open практично немає приватності, піднялося після того, як в соцмережах завірусилося відео з Коко Гауфф, яка після поразки від Еліни Світоліної люто розбила ракетку в підтрибунному приміщенні.
Сама американка сказала, що просто намагалася сховатися і виплеснути свої емоції так, щоб цього ніхто не бачив, і що такі моменти не повинні транслюватися в ефір.
Коко Гауфф підтримала Іга Швьонтек, яка порівняла тенісистів з тваринами в зоопарку, і зазначила, що у гравців має бути особистий простір на турнірах.
Після матчу з Лоренцо Музетті журналісти поцікавилися позицією з цього питання Новака Джоковича, зазначивши, що він піднімав це питання ще багато років тому.
– Новак, кілька тенісисток останніми днями говорили про своє невдоволення камерами за лаштунками турніру – в коридорах, закритих зонах, де вони відчувають себе вразливими. Ви ще сім років тому називали це “світом Великого брата”. Як ви ставитеся до того, що турніри все більше перетворюються на реаліті-шоу? І чи є шанс, що думка гравців взагалі буде почута?
– Так, я бачив, що сталося з Коко після її матчу. Я їй співчуваю. Я знаю, як це – ламати ракетку, бути розчарованим після поганого матчу. Я сам через це проходив.
Звичайно, я з нею згоден. Сумно, що тобі буквально ніде сховатися і спокійно виплеснути емоції – злість, розчарування – так, щоб це не потрапило в об’єктив камери. Але ми живемо в епоху, коли контент – це все. Це більш глибока дискусія. Мені складно уявити, що тренд піде в зворотний бік, що камер стане менше. Швидше навпаки – їх буде ще більше.
Іноді мені здається, що наступний крок – камери в душі (посміхається). Я проти цього. Я вважаю, що повинна бути межа, особистий простір. Але з комерційної точки зору завжди є попит: як гравці розминаються, що говорять тренерам, як відновлюються, як приїжджають на арену, йдуть по коридорах.
Я давно в турі і пам’ятаю часи, коли камер було набагато менше. Цей перехід – до відчуття, що за тобою постійно хтось спостерігає – він реально лякає. Іноді тобі просто хочеться побути собою, розслабитися, зробити щось, що ти не хочеш виставляти на публіку. Але, чесно кажучи, я не бачу, щоб цей процес можна було повернути назад. Схоже, нам просто доведеться це прийняти.
