Колишня перша ракетка світу Енді Маррей, який завершив свою кар’єру влітку 2024 року, дав ексклюзивне інтерв’ю для The Tennis Podcast
Про помилки в кар’єрі, яких Маррей хотів би уникнути
“Що стосується того, що я б хотів виправити у своїй кар’єрі, то це робити більше перерв і довше насолоджувався успіхами.
Коли я виграв Олімпійські ігри (Лондон 2012), наступного дня я полетів до Канади, щоб зіграти там турнір. Це було жахливе рішення. Я зіграв свій перший матч, але моє тіло було буквально розбите. Плюс це було інше покриття, і в результаті, я нічого не отримав від гри. Насправді, я досі не розумію, чому я не залишився в Лондоні, щоб відсвяткувати найкращий тиждень, який я провів на тенісному корті?
Те ж саме я зробив після Ріо (Олімпійські ігри 2016 року), де я знову виграв золоту медаль в одиночному розряді. Того ж вечора я полетів із Надалем до Цинциннаті і грав там. Мені не потрібно було грати в Цинциннаті, але я хотів змагатися. Мене завжди тягнуло до цього, і іноді мені було важко відмовитися від такої можливості
Так що, так: у таких моментах я б точно діяв і вчинив інакше”.
Про травму стегна, яка змінила хід його кар’єри
“Наприкінці 2015 року моє стегно було в досить таки поганому стані, і того року я дуже страждав у довгих матчах, особливо, якщо це були п’ятисетові поєдинки. Уже наприкінці матчів гра давалася дуже важко, а особливо – подача. Це стало проблемою.
Якщо подивитися на мої результати, коли я вів у двох сетах на турнірах Grand Slam, то впродовж усієї моєї кар’єри до моменту травми, я рідко програвав. А потім протягом тих кількох місяців це траплялося кілька разів. Я сам розумію, що фізично не міг нормально подавати, а в довгих матчах у сильно починало боліти стегно. Так, можливо, якби я менше грав у теніс і не брав участі в турнірі в Цинциннаті, моє стегно почувалося б трохи краще на US Open, але я так не думаю.
Моя травма вже ставала майже критичною, і тоді я почав програвати матчі, ведучи у двох сетах. Наприклад, проти (Кея) Нісікорі (у чвертьфіналі US Open 2016), (Хуана Мартіна) дель Потро на Кубку Девіса (у вересні 2016) і (Стена) Ваврінки на Роллан Гаррос (у півфіналі 2017). І саме тоді моє стегно остаточно вийшло з ладу”.
Про життя після завершення кар’єри
“Вдома я не готую, тому що я це роблю жахливо. Раніше я готував частіше. Моя проблема в тому, що коли в рецепті пишуться інструкції, яких потрібно дотримуватися, а я не можу цього зробити до дрібниць, то якщо щось піде не так, я не знатиму, як це виправити. Саме тому я завершив свій шлях у кулінарії так само, як і в тенісі.
Що стосується завершення кар’єри, то наприкінці я все ще грав, але було чимало періодів, коли я через травми був удома і не грав так багато.
Моє завершення кар’єри стало доволі великою зміною для моєї старшої доньки. Їй було важко, коли я мав відвозити її до школи чи гуртка і забирати додому або коли мусив бути поруч із її друзями. Якщо я привертав до себе увагу, вона відчувала дискомфорт. Тільки минулого тижня, коли я забрав її з тренування з нетболу, вона вперше дійшла поруч зі мною до машини”.
Про виснаження в Турі та новий формат “Мастерсів”
“Я був членом ради гравців ATP, коли голосували за перехід на триваліші турніри, і я був категорично проти цієї зміни. Тоді в ATP вважали, що травм буде менше, бо між матчами буде більше часу на відновлення.
Я ж вважав, що якщо проводити двотижневі турніри, у гравців буде менше часу на відновлення. Я не думаю, що є якісь ознаки того, що гравці раніше травмувалися частіше. Але я справді вважаю, що гравці стали більш втомленими, і, на мою думку, більш виснаженими психологічно, ніж раніше, тому що вони проводять більше днів у від’їздах і дорозі. А коли ти втомлений, то стаєш більш чутливим до болю і дискомфорту.
Я не думаю, що матчі стали важчими, ніж 10-15 років тому. Але проблема полягає в тому, скільки часу гравці проводять у дорозі та подорожах”.
