Українська тенісистка Марта Костюк поділилася емоціями після розгромної перемоги над шостою ракеткою світу Джессікою Пегулою в півфіналі турніру WTA 500 у Брісбені
– Марта, вітаємо. Це було дуже потужно. Склалося враження, що ви кудись поспішали. У вас рання вечеря заброньована?
– Я поспішала, щоб не потрапити під сонце і тінь на корті, тому що там просто жахлива тінь. Я подумала: потрібно закінчити якомога швидше (сміється). Але якщо чесно – це, звісно, жарт.
Я почала матч просто неймовірно. Але ми всі люди, і я розуміла: рано чи пізно це закінчиться. Можливо, сьогодні, можливо, не сьогодні. Я дуже задоволена тим, як змогла протриматися до самого кінця матчу.
Ніколи не буває легко, коли ти ведеш 6:0, 3:0, і начебто очікуєш, що все так і закінчиться. Але навпроти була приголомшлива тенісистка, гравець топ-10 протягом багатьох років. Я чекала боротьби, чекала, що вона повернеться в матч.
Я була напружена до останнього розіграшу. Чесно кажучи, я навіть подумала, що промахнулася, але м’яч потрапив у корт – і так… Я дуже-дуже щаслива вийти у фінал.
– Якщо відкинути жарти, сьогодні ви були гранично серйозні. Здавалося, що у вас виходило абсолютно все. Що, на вашу думку, стало ключовим фактором перемоги?
– Думаю, я не поспішала в розіграшах. Проти Джесс дуже важливо змушувати її грати, змушувати її бігати. Мені здається, сьогодні я зробила це дуже добре, змінювала темп. До того ж сьогодні було набагато тепліше, ніж у мої попередні матчі, м’яч летів швидше, і це теж давало мені певну перевагу. Розіграші виходили коротшими і я дуже рада, що сьогодні вони були саме такими.
Але, якщо чесно, теніс – настільки складний вид спорту, що рідко все вирішує щось одне. Це завжди комбінація факторів. Просто для мене сьогодні був дійсно дуже хороший день.
– Останнє запитання. З вами тут тренер і чоловік, але сім’ї – сестри і собак – поруч немає. Ви говорили, що збиралися зателефонувати з ними по FaceTime.
Це для вас важливо – бути на зв’язку з близькими?
– Так, ми щодня отримуємо відео та фотографії від мами мого чоловіка, вона зараз за ними доглядає. Ми вже дуже за ними сумуємо. Я не бачила їх майже місяць, тож це важко – це найдовша подорож, коли я їх не бачу.
Але через правила в Австралії все дуже складно. Можливо, коли-небудь їх змінять, і ми зможемо привозити їх сюди, але зараз це справді непросто.
Взагалі вони подорожують зі мною майже скрізь, просто Австралія і Китай – це дуже складно, тому вони залишаються вдома. Але вони – мій промінчик сонця, і я дуже щаслива, що вони в мене є.
