Польська тенісистка Іга Швьонтек провела пресконференцію після виходу у фінал на Вімблдоні
У півфінальному поєдинку Іга Швьонтек розгромила Белінду Бенчич і вперше в кар’єрі боротиметься за титул на трав’яному “мейджорі”
– Іга, вітаємо з виходом у фінал Вімблдону. Поділіться своїми враженнями від матчу.
– Дякую. Я справді добре провела матч. Від самого початку відчула, що можу чинити тиск на Белінду. Була в потрібному настрої, повністю зосереджена від першого до останнього м’яча. Це був дуже солідний виступ.
– Якби на початку сезону вам сказали, що ваш найкращий результат на Grand Slam цього року буде саме тут, на Вімблдоні, що б ви відповіли?
– Не скажу, що я б не повірила. Я загалом вірю в себе, і знаю, що в тенісі можливо багато чого. Але, думаю, я б вирішила, що для цього мені потрібно буде пройти великий шлях, багато чому навчитися. Хоча… надто вже гіпотетичне питання.
– Сьогодні було дуже спекотно. Чи вплинуло це на вашу гру? Чи допомогло вам реалізувати свій стиль?
– Гарне запитання. Складно сказати. Мені було комфортно і за температури 20-22 градуси. Звичайно, в таку спеку м’яч відскакує вище і я про це вже говорила. У теорії, це має бути мені на руку, але, з іншого боку, цього року я почувалася добре за будь-яких умов.
Напевно, справа не стільки в погоді, скільки в тому, як я грала сьогодні. Навіть якби умови були іншими, я б усе одно намагалася діяти так само – атакувати, брати ініціативу. Але так, сьогодні мені дійсно було комфортно.
+– Із самого початку цього Вімблдону здавалося, що ви прийшли сюди з трохи іншим настроєм. Зазвичай ви приїжджаєте відразу після перемоги на Ролан Гаррос і без особливого часу на підготовку. Чи відчували ви, що цього року все трохи інакше, менше тиску, інші очікування?
– Чесно кажучи, не впевнена. Думаю, у мене більше не буде сезонів, у яких на мене не буде тиснути тягар очікувань ззовні – тепер це буде завжди. Щороку, в принципі, все одне й те саме, але іноді мені вдається краще справлятися з цим, ігнорувати це, іноді – гірше.
Але, відверто кажучи, якщо не виграти Ролан Гаррос і отримати більше часу на підготовку до трави, це дійсно трохи полегшує завдання. Коли я виграю в Парижі й одразу приїжджаю сюди, всі вже починають питати про Вімблдон і покладають неймовірні очікування. І мені це здається нелогічним. На це я вплинути не можу.
– Чи здивували ви саму себе тим, чого досягли на цьому турнірі?
– Так, однозначно здивувала (посміхається).
– Якщо ви переможете у фіналі, то ввійдете в дуже вузьке коло тенісисток, які вигравали “мейджори” на всіх трьох покриттях. Чи була у вас коли-небудь така мета – стати “універсальною” тенісисткою, здатною перемагати скрізь?
– Ні, тому що я ніколи не думала, що це можливо. Як я вже говорила після минулого матчу, я не з тих людей, хто ставить перед собою подібні цілі. Я живу турніром за турніром. Я не прокидаюся з думкою: “Так, цього року я виграю три Шоломи” – це не мій підхід.
У мене завжди були більш приземлені цілі – покращувати гру щодня, крок за кроком. Це завжди працювало, і я дотримуюся цього підходу. Тож таких глобальних цілей у мене ніколи не було.
– Порівняно з п’ятьма попередніми фіналами Grand Slam, наскільки цей відчувається інакше? Можливо, він приносить більше задоволення, тому що спочатку не був таким очікуваним?
– Якщо чесно, кожен “Шолом” – це абсолютно різний досвід. Порівнювати ці шляхи дуже складно. Але безумовно зараз я отримую задоволення від того, що з’явилося це нове відчуття – відчувати себе трохи комфортніше на траві. Можливо, я просто стала по-іншому до цього ставитися. Так, мені справді приємно це відчувати. Хоча, звісно, і на інших “мейджорах” я теж насолоджувалася своєю грою.
– Ви надихаєте мільйони молодих людей по всьому світу. Діти, які дивляться, як ви вийшли у фінал Вімблдону, мріють одного разу опинитися на цьому корті. Яку пораду ви могли б дати, щоб наблизити їх до цієї мрії?
– Думаю, одна з головних порад – знайти навколо себе хороших людей. Бо навіть незважаючи на те, що теніс – індивідуальний спорт, ви не зможете пройти цей шлях самотужки. Досвідчені люди поруч допоможуть і підкажуть у важкі моменти.
Ну і, звичайно ж, потрібно старанно працювати. Коли я вчилася в школі, я навіть не думала, що зможу опинитися тут. Я просто працювала і з кожним роком це ставало все більш реальним.
– Після “бублика” в півфіналі (6:2, 6:0 проти Белінди Бенчич) чи відчуваєте ви, що трава більше не перепона, а покриття, на якому ви перебуваєте на вершині?
– Я не знаю, що на мене чекає попереду, тому не можу сказати точно. Зараз я відчуваю, що можу грати у свій теніс, можу бути активною і вести гру. Але, звісно, попереду в мене будуть й інші матчі, можливо, зовсім не такі. Тому поки складно сказати, освоїла я повністю гру на траві чи ні.
– Що ви думаєте про шлях Аманди Анісімової до фіналу і про те, яким може бути фінал?
– Я не стежила за її попередніми матчами, але сьогодні спостерігала за рахунком, тому що грала після неї. Саму гру не дивилася. Але очевидно, що вона зараз показує чудовий теніс. У неї був сильний турнір перед Вімблдоном, вона знає, як грати на траві, і при її стилі це покриття їй підходить. Тож це буде виклик. Завтра ми підготуємося тактично і подивимося як все буде.
– Як ви сприймаєте її повернення після перерви?
– Будь-хто, хто проходить через труднощі і повертається на високий рівень, заслуговує на величезну повагу. Аманда – одна з тих, хто продовжує рухатися вперед, навіть у непростих ситуаціях. Я завжди бажала їй всього найкращого, ми знаємо одна одну ще з юніорів. Вона виконала велику роботу і вона – молодець.
– Сьогодні було спекотно, і один із глядачів відчув себе погано. Думаєте, за таких умов організатори могли б закрити дах і ввімкнути кондиціонування, хоча б на центральних кортах?
– Перш за все, сподіваюся, з цією людиною все гаразд. Я точно не знаю, що сталося. Але, наскільки я розумію, організатори намагаються не закривати дах, якщо немає дощу – адже турнір проводиться на відкритому повітрі. Можливо, це пов’язано з певними правилами.
На деяких кортах, навіть при закритому даху, немає кондиціонерів. Тут, наскільки я знаю, використовується клімат-контроль, щоб трава не ставала занадто вологою. Якби це допомогло, то чому б і ні. Але це не зовсім моя зона відповідальності, я не можу передбачити, як це позначиться на глядачах. Сподіваюся, більше таких випадків не буде, але не знаю, як цьому запобігти.
– Ви згадували, що почали отримувати більше задоволення від гри на траві. Крім перемог, що ще вам стало подобатися в трав’яному тенісі?.
– Думаю, головне – тут немає часу на роздуми. Потрібно покладатися на інстинкти. Якщо ти почуваєшся впевнено, це навіть весело, на відміну від інших покриттів, де в тебе більше часу на побудову розіграшу.
І, звісно, коли в тебе виходить, то грати приємно. Але насамперед мені подобається саме ця відмінність – інстинктивність і необхідність діяти швидко.
